Люди схожі на нулі
Роки впевнено минають, так само як обвалюється попіл із цигарки без фільтру. Якщо навіть ти не струшуєш його сам, то він все одно ламається та летить долу. На підлогу, на якій стоїш, на дорогу, якою йдеш, на листя, якщо осінь, на сніг, якщо зима, на манекенні голови перехожих, коли демисезонно - бездумно палиш на балконі. А перехожі, зупиняючись, виявляються людьми…
Пізніше, коли не палиш, з`ясовуєш, що люди в місті є різні.
Ось тут деякі мислять, що вони існують. Насправді їх немає. Бо їх мало хто тепер взагалі помічає. Це найбільш розумні міські люди. Вони в принципі претендують і заслуговують на велич. Проте життя великих людей починається після їх смерті. Тепер вони майже нікому потрібні. Наразі в честі не розум, а кмітливість. Розум сьогодні як дрібна незаразна й цілком виліковна хвороба. Уряд держави з метою пониження соціальної напруги запропонував навіть замість не сприйнятливих для багатьох звернень «пан» чи «товариш», ввести компромісне – «хворий».
Певну частину розумних людей складають так звані «письменники». «У вас такі шорсткі руки! Ви мабуть письменник!», - схвильовано помічають у натовпі таких людей. А насправді раніш письменниками ставали лише ті, в кого був талант, а тепер – всі, в кого є клавіатура.
Інші люди в місті вважають себе незамінними. Але ж незамінних людей немає, просто одних замінюють не так, а інших – не ті.
Втім, це загалом непогані люди. Можна навіть сказати – хороші. Хорошу людину не в змозі зіпсувати ні влада, ні гроші. Тому якщо людина по-справжньому хороша, то в неї ніколи не може бути ані першого, ані другого.
До хороших міських людей належить і мій глибоко сердечний та незабутній друг Вася (Господь Бог нам дає родичів, друзів, слава Богу, ми обираємо самостійно). Все життя він був главою сім`ї. Так веліла йому дружина іще до весілля. В його чудернацькому житті бувають моменти, коли він нікому крім начальства не потрібен. Проте Вася майстерно вміє користуватися одиноцтвом і ніколи не дозволяє, щоб одинацтво використало його. Це йому належить геніальна в своїй простоті думка про те, що якщо щовечора віддавати вечерю ворогу, то в решті решт можна придбати друга. Він висловив цю думку в одній задушевній бесіді зі мною в пиріжковій під рукописним оголошенням: «Закладу терміново потрібні досвідчені шаурмени та бастурматори». З роками Василь втрачає свою звичайну багатослівну говірливість та набуває явних ознак гарної й повноцінної життєвої мудрості. Защемивши собі пальці лівої, товчкової руки під час останнього ремонту свого ошатного помешкання, він як завжди хотів було розповісти сусідам про жахливий біль, що роздирає всі нервові кінцівки його розпухлих пальців, та про те, як його тонка та чутлива натура страждає, але як завжди вийшло всього лише коротке та мудре «Ё…». Вася не може відповісти на запитання де і ким він працює, тому скоріш за все він досяг в житті успіху. Вася – людина успішна.
У нас хороша й талановита молодь, яка чітко поділена на субкультури - «тралка», «проспект», «южка» тощо. От один із останніх взірців тієї виразної субкультури: «Що це у тебе в штанах заворушилося?». «Та, СМС-ка прийшла…». Це - справжність!
В місті чудові чоловіки та жінки. Просто справжні та прекрасні! Міська жінка – це взагалі аксіома, яка приймається лежачи й без доказів. Нам, мужчинам, цілком вистачає тепла, тому в місті майже немає відмацтва та насильства. Місцеві історики навіть стверджують на своїх утаємничених науково-практичних конференціях, що інквізитори спалювали відьом не тому, що ненавиділи їх, а тому, що їм просто не вистачало жіночого тепла. Є, правда, низка певних статевих непорозумінь, які склалися історично. Скажімо, справжня міська жінка ніколи не виходить заміж за справжнього міського чоловіка, бо справжні жінки відразу не погоджуються, а справжні чоловіки ніколи не пропонують двічі. Але віриться, що непорозуміння це тимчасове й якось із часом зникне саме собою. Можливо тоді, коли в місті кількість справжніх людей обох статей зрівняється.
А бувають люди, схожі на нулі: їм завжди потрібно, щоб попереду них були якісь цифри – 1, 2, 15 чи щось інше. Це відбулося тому, що при соціалізмі з людей робили цвяхи, а потім довго били по шляпкам. Проте раніше, в часи Союзу, ніхто навіть не здогадувався про існування слова «толерантність», зате всі були значно терпиміші один до одного та й до міста загалом. Такі люди - нулі часто густо вдаються до спотворення як дійсності, так і минувшини заради здобування попереду себе цифр, відмінних від нуля. Їм все не до вподоби, їм все не так. А як саме вони достеменно не знають. Ось, приміром, вулиця Кобилянської. Її сучасний стан крає серце не одному справжньому городянину. Проте по іншому зробити її по-людські та на роки мабуть не можна. Це розуміє переважна більшість городян. Але тут з'являються оті самі люди схожі на нулі. Цього разу в образі історичних «грінпісівців». Уявіть на хвильку: далеке-далеке майбутнє. Стоїть місто із сталі та бетону, чистота, дерева, галявини, ретельно збережена історична забудова. Безшумно літають гравімобілі на Садгору, Рошу та Цецино, граються вгодовані та щасливі діти. Й лише оці історичні «грінпісівці» їздять довкола ратуші на тракторах, які ревуть та стогнуть чадом солярки, із гаслами: «Ми збережемо це місто таким, яким нам його залишили предки». А коли все сказано та зроблено ними, то з`ясовується, що сказано набагато більше, ніж зроблено.
А що ж зробимо ми? А що ж ми залишимо після себе?
Місто войовничих дилетантів: мені нічого не потрібно – лиш би у тебе нічого не було. Тому, здається, сучасні Чернівці – айсберг, що неможливо втопити, й верхівка якого сяє на сонці за рахунок того, що три чверті плаває в багнюці…
Люди схожі на нулі. Вони є в місті всюди – просто в натовпі перехожих, десятками виглядають вони з балконів будинків, вони скуповуються на базарах та в магазинах, їх фото навіть друкують газети, не підозрюючи про марність таких дій. Такі люди на Сході почуваються європейцями, а на Заході – азіатами. Бо ніхто не вчив їх ні одному, ні іншому, а самотужки вони не можуть, не бажають і не вміють. «Ні про що» - це улюблена їхня думка, яку вони сутужно думають все своє кострубате життя. Впевненість у завтрашньому дні у них зазвичай висловлюється у лайливій формі.
У них особлива мова, за якою можна відразу впізнати людину, схожу на нуль. Вони широко вживають словосполучення зі словечком «нульовий» з наголосом на м`якому знаку, вони купляють товари широкого вжитку «з нуля», в той час як арифметичні суми із набором нулів вживати уникають. Обходяться «штуками», «лимонами» тощо.
Про сильних цього світу судять по їх слабкістям. Мій друг Вася – людина сильна. Тому люди схожі на нулі оточують і мого друга, а він, зігнувшись як цифра «2», тягне багатьох з них за собою вже не один рік. І це його найбільша слабкість. Здавалося б у нього статків вже мало би бути не з одним десятком нулів, та це не так. Бо складаючись нулі все одно в результаті становлять нуль, лише великий та бридкий. Як колесо неживого Місяця, як накачаний задній гумовий скат від трактора «Білорусь», на якому й дотепер пливають хлопчаки на замулених сільських ставках довкола міста…
Просто зараз місто змінює шкіру. У нього линька. З людської маси, яку перемішали обставини та час, створюються майбутні чернівчани. За останні 100 років це, мабуть, вже втретє або й в четверте.
Люди багатіють й розумнішають. Їх сильніше тягне до театру, поки що на концерти заїжджих «зірок», але настане час, - і на серйозні та вічні речі. Люди придивляються до міста в якому опинилися. Поодинокі корінні городяни вже не здаються їм такими дивними та чудними, як спочатку. Над кожним із них поволі виростає уявна цифра, за якою шикуються нулі.
Чомусь здається, що Кобилянською після ремонту вже не будуть їздити в автомобілях, на площі Турецької криниці буде затишно й просторо, а сміття не буде розгойдувати вітер площею Філармонії. Міські туалети перетворяться на величні Храми нужди, щезне лайка із сквериків та парків, в ресторанах, магазинах та тролейбусах завжди будуть ввічливі та тверезі люди.
Нулями будуть лише маленькі діти. І то недовго, до п’ятого класу, а потім кожен із них обере собі ту цифру, про яку мріє із дитсадка.
Мій друг Вася одночасно отримає мільйон слів «дякую!», а місто стане містом духовних мільярдерів. Як йому й личить. Сюди повернуться тисячі його мешканців, які роз`їхалися світом, бо це місто – найкраще місце на планеті.
Все буде добре! Я дізнавався!
