Плоть від плоті
Як добре, що прямі телетрансляції ведуться лише із засідань Верховної ради, і як добре, що їх немає із засідань РНБО! Як добре, що так і немає у нас жодного ток-шоу під назвою «Новини вітчизняної кулуарщини» чи «Майстерність залаштункового лапяса»! І, зрештою, як добре, що є Савік Шустер, із «Свободи слова» якого ми пізнаємо щоп’ятниці хто кого цього тижня перебалакає, відлупцює і хто є хто насправді. Коли ж принишкла країна взнала минулої п’ятниці саме з програми Савіка про черговий, найбільш за останні роки вишуканий скандал в політичній тусовці, легко зітхнулося. Нарешті, - подумалося, - нарешті ВОНИ довели, що є такими ж людьми, як і решта народу. Не удавано стурбовані на телеекранах новин, не гранично розумні в телекадрі з Верховної ради і не підтягнуті до стану войовничої боєготовності на всіляких телевізійних шоу. А справжні, плоть від плоті народні.
А ще подумалося, що те, що відбулося у п’ятницю, є дуже символічним: телебачення не показує справжнє життя. Там, де воно відбувається, телебачення не пускають або (що також ймовірно) воно за ним не встигає. Чи взагалі шукає життя не там, не так чи не тоді. «Чисті» телевізійники можуть, звісно, образитися. Мовляв, що ж ми робимо не так, що якійсь глядач дозволяє собі такі далекосяжні та загалом образливі висновки.
Проте на жаль це так. І якщо хтось із них не зрозумів цього головного, то немає сенсу з`ясовувати деталі.
Зануримося ненадовго, як президент до хрещенської купальні, у недалеку історію.
Наш народ, значною частиною якого, як відомо, є телеглядачі, завжди хотів би змінити владу на порядок. Плоть від плоті народними були у нас і всі наші президенти, прем’єри та спікери парламенту, доволі значна кількість депутатів, яких так і називають дотепер (більше за традицією і для зручності аби відрізняти від депутатів місцевих) - народними. Тому вони цього також волали. Щиро й щоденно. Правда, уява про порядок була різноманітною. В залежності від ступеню розуміння святенності свободи слова. Як і уява про народність.
Л. Кравчук, скажімо, обтяжений тоді ще радянським ідеологічним боягузтвом, відповідаючи на запитання всіляких осмілілих телевізійних кореспондентів особисто й по можливості по суті вже вважав це величезним досягненням ніби здобутої особисто ним незалежності та вважав що більшої свободи вже й не треба.
При Л. Кучмі сталася низка прикрих медіа - інцидентів (назвемо ЦЕ так), викликаних випадінням окремих журналістів та цілих їх колективів із прийнятої тоді концепції свободи слова. Його адміністрація направо й наліво роздавала тумаки і всі переважно ходили рівнесеньким медіа-строєм. Це була його, Кучми, уява про владу й порядок, їх співвідношення та залежність. Як на південнозаводському секретному складі: все на поличках, підписане, прошнуроване й пронумероване.
Чинний президент В. Ющенко є гідним продовжувачем всенародної справи своїх славних попередників – Л. Кравчука та Л. Кучми на теренах інформаційної політики держави. На пресу він просто уваги не звертає, розуміючи це як її свободу. Часом він може поговорити з нею, сидячи та закинувши ногу на ногу.
Проте, дійсно, саме тепер, при В. Ющенко, («зара», як полюбляє зазначити по телевізору для зрозумілості та справжньої народності народний депутат Г. Москаль) засоби мас-медіа отримали нечувану до того свободу. І з`ясувалося, що із нею, свободою знали що робити до тих пір, доки її не отримали.
Медіа остаточно відокремлені від життя, вони не розуміють, здається, що народом є сукупність людей по обидві сторони влади.
Не виключено, що пики один одному по ТУ сторону влади били й раніше. Нам дозволялося на це дивитися лише у парламенті, а також з допомогою випадкового відео в Інтернеті. Не виключено, що цього разу щось до глядача проб`ється. Про п’ятничний інцидент, який звісно не завершився, ще довго будуть галасувати в ЗМІ. Він буде мати певні політичні наслідки про які будуть ворожити вітчизняні політологи. Але медіа, які ніколи не показують політиків як людей, як частину народу, опиняються ззаду. В наслідок чого створилася зайва та прикра сенсація.
Володимир Килинич
