Холопське телебачення

ХОЛОПСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

В усі часи обивателів та гав вперто, аж підскакуючи, цікавило те, як живуть небожителі та правителі, різноманітні деталі й нюанси їх повсякденного царського життя, раціон харчування, взаємостосунки в середині сановних родин, пристрасті, звички та навіть хвороби. Це – доля рабів, холопів та калік. Чомусь в теперішній Україні ця доля набула нечуваного розмаху, особливо із настанням «прозорих», постреволюційних часів. Бо про те, як жив за часів свого президентства, скажімо, Л. Кучма, телевізійний народ із сучасною відвертістю довідатися тоді не міг. Була традиція інша, телебачення тоді також мало ознаки рабства й холопства, але в іншому, більш поблажливому вимірі.
В нові часи, завдяки перш за все телебаченню та друкованим засобам масової інформації, можливості довідуватися про великих значно розширилися та урізноманітнилися. Сучасні журналісти як перекуплені до іншої панщини холопи, – старанні та прискіпливі описувачі життя обраних, строкатими натовпами блукали вже не раз на телеекранах величними дачами президента та інших сановників. Спеціально для задоволення найпотаємніших інтересів глядачів, що звикли холопствувати, чи не на всіх телеканалах організовано цілі проекти, де чарівні ведучі ведуть під каву із варенням щемливі бесіди із великими прямо у них вдома, без краваток та офіціозу, обсипаючи телевізійних обивателів пелюстками жаданих побутових деталей ексклюзивних життів. Створено сонм газет та товстих блискучих журналів, в яких із прокурорською точністю можна довідатися про життя-буття яскравих та не дуже зірок політичних трибун, коаліцій та фракцій.
І коли одного вечора по телевізору В. Янукович, без краватки та у безрукавці взяв у себе вдома чорну чепурну гітару із кокетливим вигином деки, всі, затамувавши спраглий подих, подумали, що наразі він «збацає» «Мурку» («Раз пашлі на дєло, я і Януковіч…»). Але гітара виявилася розстроєною, й мільйони збентежених глядачів відчули величезний естетичний «облом». Візит купки маловідомих, мабуть прискіпливо відібраних прес-службою прем’єра журналістів, виявився підготовленим погано, а розмова із прем’єрською тещею по прем’єрському ж «мобільнику» про прем’єрську «доброту», «порядність» та подарунки - хуторянською імпровізацією. Декорації одноманітні, нових деталей немає. Прем’єр, червоніючи та хвилюючись, розповів глядачам із відкритими ротами загальновідоме – про тещу, гольф, ненависну політику та синів, в одного з яких «була можливість опинитися у списку партії регіонів та потрапити у парламент». Пробило сльозу лише згадування по ходу бесіди про те, що дружина дочекалася героя із буцегарні, як інших молодих людей тих часів – із армії, та й то не надовго. Віктор Федорович банально, як зумів, попрацював над власним іміджем, ніби наочно демонструючи три періоди свого життя и три ставлення до нього: з початку він його, це життя, викреслює, потім про нього мріє, а потім його згадує. Ввечері, 26 березня, все це стало «великим ексклюзивом» на 5 каналі, в якості «топ-новини» увійшло в інформаційні випуски всіх інших телевізійних каналів принишклої країни…
Але Віктор Федорович, як і раніше Віктор Андрійович, зробив велику дурницю, дослухавшись до порад найманих «піарщиків». Такі демонстративні відвідини власних осель знімають останні завіси цілком виправданої утаємниченості найвищих посадових осіб, роблять їх схожими на решту громадян. Хоча одночасно вони підкреслюють нездоланну прірву між політичними «панами» та електоральними «холопами».
Скоро, ой скоро, прийде той час, коли в сучасних «холопських» телевізійних анекдотах та байках до «бджоляра» президента додасться «гітарист» прем’єр, який ненавидить політику. «Міцний господарник» щезне, а натомість з’явиться «добрий» та «порядний» хлопець чи зять, будуть насміхатися над іншими милими захопленнями В. Януковича, як вже пару років сміються із його «яйцебоязкості» та «проФФесурності»…
Але ніхто ніколи не здогадається про те, що наші вітчизняні медіа зробили холопськими саме хазяї країни, необдумано запрошуючи на чай…

Володимир Килинич