Фокусне телебачення

ФОКУСНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Новий, проте доволі вже відомий серед людей, що гордовито називають себе інтелектуалами, журнал ФОКУС в першому числі за 2007 рік підбив підсумки спостерігання не лише за телепродуктом та ринком телереклами, але й за «обличчями вітчизняного телебачення» у році минулому. Останнє найбільш звернуло на себе увагу тому, що шановане видання зробило це у спосіб, який видався йому найбільш оптимальним. Проте, здається, не зовсім вдалим.

В коментарі, який передував оприлюдненню списку телевізійних ведучих, було недвозначно зазначено про те, що наведений рейтинг не є виміром популярності та глядацької любові. Тоді, даруйте, навіщо він? Журналісти ФОКУСу пояснили – аби уникнути зайвої суб'єктивності. Це заздалегідь не вдасться, бо все одно одних людей оцінюють інші. А відтак, будь-яке дослідження рейтингів просто об’єктивно приречене на суб'єктивність, на вимірювання популярності та прихильності телевізійної аудиторії. Інакше це щось інше, але не рейтинг. Крім того, наше телебачення вже принаймні пару років гранично персоніфіковане. Дивляться не канали фактично чи загалом, а конкретно шаленіють із Шустером, Яневським, Борсюком, Макаровим, конкретно милуються, прасуючи сорочки, - Канделакі, Таран, Добровольською, Єфросиніною, відсторонено мріють про недосяжне із Чайкою, Моляром та Полховським…

Тепер щодо критеріїв «фокусного» дослідження. Вони, звісно, визначаються кожним дослідником власноруч й на власний розсуд, в залежності від того, яку мету він перед собою ставить. Окрім звичних для будь-яких вітчизняних пошукачів рейтингів – професіоналізму, харизматичності тощо, «фокусівці» вирішили сфокусуватися й на «відповідності духу каналу». Добре. Хоча в наслідок «блудливості» й «трансферності» наших телезірок, на що звернули увагу й у «ФОКУСі», часом обличчя одного каналу втілює та віддзеркалює дух зовсім іншого, що вочевидь не враховано.

Загалом в результаті вийшло, що у списку журналу дивовижним чином праведне змішалося із грішним. Ну, як можна звести до купи простого ведучого інформаційника та ведучого ток-шоу чи авторської програми? При всій повазі до експертів при дослідженні вони провели незбагнену за титанічністю роботу, яка під силу, мабуть, лише фокуснику масштабом не менше як Амаяк Акопян. Цим я, звісно, далекий від гнівного висловлювання рішучого «протесту», як до цього закликає видання у передньому слові до свого рейтингу до тих, хто не погодиться з ним, але легке здивування та притлумлений скепсис все ж таки є. Хочеться суб’єктивної об'єктивності при таких опитуваннях. Все ж таки телебачення у нас одне, хоч і багатоканальне. Тому місце того чи іншого тележурналіста в ньому категорично, вважаю, не може визначатися без участі глядача та колег по цеху. Інакше – точно суб’єктивізм. До речі, для його уникнення, крім погляду глядачів та самих тележурналістів, корисною була б і думка периферійних журналістів, що відслідковують хоча б загальні тенденції бентежного вітчизняного телепростору.

Разом із тим, оприлюднення означеного рейтингу саме в журналі «ФОКУС», наштовхнуло й на цілком несподівані роздуми та висновки. Уважно переглядаючи список першої «двадцятип’ятки», доходиш висновку про чітке існуванню у нас декількох телевізійних шкіл. Вочевидь, існує школа Роднянського, Ткаченка тощо. Мабуть, можна казати й про молоду школу 5 каналу, бо серед переможців опитування «ФОКУСу» в тій же «двадцятип’ятці» - вісім саме із «каналу чесних новин».

Хочеться сподіватися, що близьке майбутнє українського телебачення принесе й інші ознаки наявності нових, іще незвіданих глядачем, шкіл телевізійної майстерності, які гранично урізноманітнять наші естетичні відчуття перед телеекраном.

Бо справжня демократія – це коли новини одного каналу країни відрізняються від новин іншого. Без одноманітних фокусів.

Володимир Килинич