Ми – не провінція

МИ – НЕ ПРОВІНЦІЯ

Чернівчани загалом так само далекі від політики, як і політика від них. Рафінована, чиста й самовдоволена політика десь там, у столицях. Чернівці ж, як відомо загалу, – місто митців та купців. Там, де раки лише зимують, ми живемо постійно...
У небі над містом велично-невимушено мешкають лише Музи. Вони, здається, наймудріші представниці жіночої статі. Бо приходять до нас самі, ніколи не ревнують та миттєво щезають після акту творчості, примушуючи томливо й тріпотливо очікувати нової зустрічі...

А політика – сфера позаміська та занадто штучна. Це, до речі, досить передбачливо та мудро розуміє й міський голова, жодного разу за багато років головування не окресливши публічно власні політичні уподобання.

Проте часом чернівчани змушені неохоче, але загалом дисципліновано визначатися із розмаїттям власних та чужих політичних пристрастей. До таких тривожних часів належать різноманітні вибори, куди мешканці міста поволі збираються, перестрибуючи через весняні чи осінні калюжі (чернівецька калюжа – просто неорганізоване зібрання рідини). Й робиться це дуже специфічно.
Ми, як правило, виходимо з того, що якщо ти впустив свій шанс, то ніколи не думай, що він останній, будуть ще й інші шанси, які ти не впустиш. По-справжньому порядна чернівецька людина не лише завжди обирає по совісті, а й ще й ніколи про це не жалкує.
Філософ живе післязавтрашнім днем. Нормальна нечернівецька людина – завтрашнім. Щаслива людина – сьогоднішнім. Нещасна – вчорашнім. Історик – позавчорашнім. Музикант – вічністю. Поет – поза часом. А чернівчанин – всім вище переліченим одночасно.

Тому загальне відношення городян до тужливої необхідності якогось політичного вибору можна означити приблизно таким чином: на даху багатоповерхівки сидять дві дівчинки та плюють на голови перехожих. Погана дівчинка влучила три рази, а хороша – шість. Так чергового разу добро перемогло зло. Й тому, мабуть, загальноміське відношення до багатьох заїжджих політичних зірок однозначне – місце зірки в планетарії. А оскільки в Чернівцях його вже давно немає, то нехай вони перебувають там, де вони є. Обережну увагу наймолодшої частини городян викликають лише концерти зірок естрадних, які часом використовуються столичними політиками для політичної „підтанцьовки” в провінції. Підсумки ж, скажімо, першого туру президентських перегонів в Чернівцях, досить яскраво довели, що городяни потихеньку наслідують приклад старенького міського єврея Моні, який мешкав колись на вулиці Руській: „Я дуже сильно люблю свою дружину. Інших жінок - набагато менше, але частіше…”

Чернівчани взагалі тепер коли чують словосполучення „розіграш призів”, звертають увагу не лише й не стільки на слово „призи”, а, в першу чергу, на слово „розіграш”. Вони помітили те, що в сучасній українській політиці дуже багато римейків. Скажімо, лисі звинувачують в усьому рудих. Це вже було чимало разів. А взагалі кажучи, погано знати багато жартів: коли потрібно не згадаєш, а коли хтось розповідає – не смішно.
Один з парадоксів чернівецької душі полягає в тому, що їй завжди одночасно хотілося того, чого одночасно не буває: волі при монархії, достатку при соціалізмі, а тепер їй потрібна демократія при повній відсутності „демосу”. Бо наша демократія така ж безглузда річ, як і огорожа на кладовищі: ніхто не може вийти з неї, і ніхто чомусь не хоче всередину...

Чернівецькій людині особливо погано у двох випадках: коли на душі камінь, і коли у неї на душі порожньо. Про це добре обізнані в столиці, тому намагаються силоміць знімати каменюки із чернівецьких електоральних душ або, невимушено ґвалтуючи, заповнити порожнечу чимось своїм, столичним. Нам шляхетно „зливають інформацію”, мовляв вас так мало, що ви ні на що не впливаєте, тому робіть те, що вам говорять. Виходить не дуже. Бо на жаргоні чернівецьких медиків вираз „злити інформацію” означає лише здати аналіз сечі. Тому відношення до рекомендованого із центру в Чернівцях таке ж саме як до паління: зараз в газетах так багато пишуть про шкідливість паління, що нарешті вирішив покинути читати.

Якщо набридло життя – слід звернути на нього увагу. А якщо хочеш аби життя тобі ще й посміхнулося, спочатку посміхнись йому.
Зовсім не обов’язково для того, щоб стало краще, треба аби спочатку було погано. Згадаймо власну молодість – прекрасний час, коли немає ані професії, ані прав, ані грошей. Лише сексуальна орієнтація. Але нічого. Досягли поволі всього. Хто хотів, звісно.
А у нас в Чернівцях є все.

Чернівці – не затуркана політична провінція. Чернівці – горде, самодостатнє й шляхетне місто. Ми його мешканці. Давайте будемо такими. В тому числі й політично. Їй Богу, здужаємо.

А як думаєте ви?

Володимир Килинич