Думи про демос, який хоче красоту, та „третій” шлях
ДУМИ ПРО ДЕМОС, ЯКИЙ ХОЧЕ КРАТОСУ, ТА „ТРЕТІЙ” ШЛЯХ
Після досить тривалого політичного мовчання заявив про наміри взяти участь у пошуку „третього” шляху для демократії країни „У” колишній чільний вітчизняний есдек, який розкаявся (чи його „розкаяв” „демократичний плацдарм” в СДПУ(о)?), - Олександр Зінченко. Що ж, якою б щасливою не була жінка в шлюбі, їй завжди буде приємно, коли який-небудь славний чолов’яга бодай раз засумнівається в цьому. Тому гранично тішить те, що хтось думає про майбутнє країни „У” дещо не так, як традиційні її політичні хазяї.
А в невеличкому місті N пригадують, як наприкінці 60-х років тут іще мешкала численна єврейська громада, що складала безперечну окрасу національних теренів краю. Але тоді в народі ходила майже анекдотична говірка: „Міняю одну національність на дві судимості”. Здається тепер ситуація змінилася на зворотну. Принаймні в політичному житті країни „У”.
На останній прес-конференції чинний президент якось зверхньо й удавано непричетно оглянув ситуацію в країні та навколо неї. Головний його сердитий висновок стосовно політичного моменту полягав в тому, що боротьба за владу (грецькою, як відомо, - „кратос”) викликає в деяких вітчизняних політиків „замулення розсуду”. Натомість він особисто пишається В. Януковичем, як селекціонер - мічуринець снопом щойно вирощеної пшениці.
Тому вдається, що демократія у нас – річ така ж безглузда як шпори на валянках або твердий знак в абетці глухонімих. Та, власне, ніде в світі її немає. Лише колись, далекої родоплемінної пори вона потворно тліла – дикуни, розподіляючи чергового необережного мамонта, загальним розсудом вирішували як їм жити далі. Але одного разу виник вождь і дав команду - роби, як я. З тих пір демократія стала чисто духовною ідеєю на кшталт, скажімо, релігійної. Люди винайшли будку й приручили собак, виникли іудеї, мусульмани, православні, католики та такі ж істинні віряни – демократи. Бажаєш приєднатися (це як в церкву сходити), завжди будь - ласка, - можеш помолитися, гроші пожертвувати, а поздоровкатися за руку із Богом або доторкнутися його бороди – дзуськи! Тільки на небесах, в наступному житті.
Але сучасний народ (або „демос”) все настирливіше хоче „кратосу”. Пророки країни „У” про щось жалібно благають натовпи. Причому багатьом з них балаканина замінює роботу (ми – викинута в світ мутація вічних балакунів). Розсисалася парламентська більшість і С. Гавришу вже немає чого координувати. Сам В. Янукович не виглядає вже таким „єдиним” та монолітним як декілька тижнів тому, бо інші лідери із провладної коаліції заявили про самостійні волання того самого „кратосу”, навіть попри президентське застереження про неминучу політичну смерть та необхідність адекватної оцінки власних рейтингів (рейтинг - відповідність бажання „кратосу” й сподівань вибіркового „демосу”). Характерно, що те, що робить сучасна влада - це завжди добре, а те, що чинять „інші” – „грубий цинізм, пов’язаний із передвиборчою кон’юнктурою” та нахабна демонстрація „власної значимості”. А людям засобами масової інформації втлумачують, аби вони все менш цікавилися питаннями, від яких залежить їх життя.
Тому виникнення питання про пошук „третього” шляху для країни „У” є цілком логічно виправданим. Бо шляхи до „кратосу” у нас традиційно різняться за формою.
Сама постановка питання про „третій” шлях у суперечливій вітчизняній історії не нова. Іншу дорогу свого часу винайшов після страти брата Володимир Ульянов, більше відомий під псевдонімом Ленін. Проте сьогодні видається, щоб краще він її не шукав...
Суперечлива й всесвітня історія цих пошуків. Вона вельми перемінлива, часом невдячна та навіть трагічна. Це цілком довела й політична біографія самого Зінченка. Його самостійні людські та політичні погляди та по-горбачовськи налаштована обтічна критичність в оцінках (Олександр Олексійович, приміром, тривожно для всіх сторін означає власну участь в майбутніх президентських виборах як таку, при якій він буде „не просто голосувати, а активно голосувати”), здається, не зовсім влаштовують ані чільну владу, ані вітчизняну опозицію. Тобто його „третій” шлях ще не зовсім чітко вимальовується, але , за його ж словами, „ до такої політичної сили в майбутньому зможуть вступити як представники влади, так і прибічники опозиції, зокрема, блоку Віктора Ющенка”.
Непроста задача у О. Зінченка: де ж місце його „третьої” сили, якщо всі місця вже, власне, щільно окуповані в декілька шарів, - центріше „центру”, ледь лівіше „лівих” чи ледь правіше „правих”?
Лишається сподіватися, що він не піде шляхом свого колишнього патрона М. Горбачова в Росії, де про існування „третьої сили”, яку той очолює там, здогадується лише досить обмежене коло спеціалістів. Та й на превеликий жаль сучасних політиків, реальне життя не завжди вкладається у запланований піар.
А в місті N з цього приводу відзначають: ніщо не робить дівчину такою яскравою та привабливою, як простота та сором’язливість її подруг.
А це в країні „У” далеко не так...
Володимир Килинич
