ПОТРІБНИМ МІСЦЕМ В ПОТРІБНИЙ ЧАС
Якщо вдумливо й спостережливо жити на світі, не можна не помітити разючих змін, що відбуваються навколо тебе із року в рік. Речі, такі звичні й прості, поступово зникають, натомість зовсім не помітно з’являються інші, які швидко стають такими ж звичними та необхідними. Особливо це помітно, якщо тривалий час спостерігати одне й те ж місто, уважно відстежуючи його еволюцію. Як воно нині змінилося!
Дивіться самі. Ніхто в Чернівцях вже не протирає одеколоном «Тройной» головку звукознімача в касетному магнітофоні. Як і не склеює лаком зжовану плівку в касетах. Ніхто не вирізає з газети телепрограму і не підкреслює в ній цікаві передачі, на які потрібно встигнути. Ніхто вже не зашиває капронові колготки і ніхто не дає їм «друге життя», виготовляючи з них губки для миття чи килимки у вітальню. Тепер вже ніхто в нашому місті не знає, що таке «маме-лошн» і майже ніхто на ньому не говорить. Ніхто не намагається приготувати піццу самостійно, ніхто не посилає сервелат у посилках. Ніхто не зберігає корали у серванті. Ніхто вже не підвішує в автомобілі грона винограду. Ніхто не одягає комбінацію під сукню. Ніхто тепер не хизується вмінням запалити сірника, чиркнувши ним об віконне скло чи об штанину. Майже ніхто не здає склотару, ніхто не питає зайвого квиточка перед кінотеатром «Чернівці». Ніхто в місті не вважає розгадування кросворду найбільш гідним заняттям для інтелектуала та ерудита. Ніхто вже не рахує, що найкращий засіб від кашлю – це банки, гірчичники чи медовий компрес на ніч. Ніхто нині не вішає ситечко на носик чайнику. Ніхто не встромляє ковдру в підодіяльник через дірку посередині. Ніхто не витрачає половину місячної зарплати на оформлення підписки. Ніхто не лякає дітей кар’єрою двірника, ніхто, придбавши хліб, не відкушує від нього шматок дорогою додому.
Ніхто в Чернівцях не висовується у вікно, щоб вигукнути «Моня, обідати!», бо Моня сидить вдома, в Єрусалимі чи Ашдоді, й якраз проходить черговий «рівень».
Ніхто нині не пере поліетиленові пакети, ніхто не переписує «листи щастя» від руки. Ніхто щовечора не заводить годинник та будильник. Ніхто вже не розбризкує воду з рота під час прасування білизни. Ніхто не трусить флакончиком лаку перед тим, як пофарбувати нігті. Ніхто зараз не нагортає вату на сірник чи шпильку, щоб почистити вуха. Ніхто, коли бачить знайомого, не підкрадається до нього ззаду і не затуляє йому очі, вгадай, мовляв, хто. Ніхто наразі не подає магазинні пельмені в якості головного блюда святкового столу, не п’є розчинну індійську каву й не носить індійські джинси «Мілтонз». Ніхто не чистить килими першим снігом. Ніхто знечів′я не визбирує шкварочки від смаженої картоплі скоринкою хліба. В тефлонових пательнях нормальні шкварки не виходять.
Ніхто сьогодні вже не пам’ятає чим відрізняється синій ластик від червоного, хоча іще буцім учора кожен достеменно знав: синій переможно витирає олівець, тоді як червоний – чорнила та робить великі дірки в папері. Ніхто не сміється над зарплатою інженера, ніхто не спить в бігудях. Так само, як ніхто не вважає, що ходити до лазні категорично потрібно лише раз на тиждень. Тепер ніхто не їсть макарони без соусу. Ніхто вже не пам’ятає, що вантуз так само ефективний, як і розрекламований очисник труб, тільки він набагато скоріше й значно дешевше робить ту ж роботу. Ніхто нині не набиває зимове взуття старими газетами, ніхто не використовує пляшки із-під шампанського в якості «копилок».
Та, що там говорити, ніхто вже не вимикає комп’ютер стусаном ноги по кнопці «роwеr» на системнику!
Ніхто тепер не колекціонує корисні поради з відривних календарів, ніхто не вирощує зелену цибулю на підвіконні, ніхто в бутербродах не поєднує варену ковбасу із вершковим маслом. Ніхто тепер не наклеює переводні картинки на кахель, ніхто, на жаль, не обмінюється книгами та марками. Ніхто не ходе до фотоательє, щоб зробити щорічний сімейний портрет. Ніхто не намагається скласти кубик Рубіка по інструкції із журналу «Техника молодежи». Сьогодні ніхто вже не вважає, що малинове волосся – атрибут виключно дам пенсійного віку. Ніхто не прикрашає стіни портретами Єсеніна, зроблені випалюванням або чеканкою власного виготовлення. Ніхто вже не виводить мух, тарганів, комарів, комах одним і тим же дихлофосом, ніхто не в’яже на гриф гітари бантів. Ніхто тепер не вважає, що якщо футболка стирчить з-під светра, то це непристойно. Нині ніхто вже не боїться, що зливний бачок одного гарного дня все ж таки впаде на голову. Й ніхто вже давно не чув свіжих анекдотів про Штірліца та Василя Івановича.
Й, нарешті, ніхто вже не носить ключ від квартири на шиї, як папуаське намисто, та не залишає його під килимком біля вхідних дверей…
Тепер в місті інші прикмети, інший час, інші звички.
Наразі у нас криза.
Жінкам сьогодні доводиться займатися політикою, очолювати банки, навчальні заклади та підприємства, замість того, щоб як у давнину – керувати світом одним змахом вій. Ділове побачення з жінкою і побачення з діловою жінкою – це нині далеко не одне й те ж саме. Тому допоки одні городяни чекають, коли доля покладе їм у ліжко принцесу, інші вже давно сплять із королевами.
Кожного міського мужчину десь чекає жінка. Але невідомо де. Тому не кожному вдається уникнути зустрічі.
Погляд однієї чернівчанки на іншу тепер все більше нагадує контроль багажу на Вадул - Сиретській митниці. Некрасивих жінок в місті не буває, бо некрасиві взагалі жінками не стають. Міські жінки іноді не розуміють мужчин, тому що мужчини іноді думають тим, чого немає у жінок.
Тепер інакше, ніж раніше трактується велике й поважне поняття «мудрість». Воно докорінно відрізняється від звичного, прадавнього, того, що було раніше. Тепер мудрість – це просто вміння спілкуватися з ідіотами. Бо тих значно побільшало.
Відбулися кардинальні зміни на міжнародній арені. Крім того, що щез СРСР, а з ним і весь «соціалістичний табір», нині наскільки важко бути Гондурасом, знає лише Гваделупа. Зовсім невідома вівця може стати всесвітньовідомою й не будучи клонованою. А, подейкують, в дружньому Ізраїлі справа навіть дійшла до того, що вводиться в оббіг нова купюра номіналом сім сорок. Тепер зграя амазонських піраній з’їдає бика за 19 хвилин, залишаючи лише барсетку та спортивні штани. Існує й карколомний та несподіваний висновок футурологів: вже 2090 року люди будуть не потрібні! Тому зараз треба любити свою країну, як би цьому не заважала держава.
Зафіксовано значні та суттєві зрушення в сімейних стосунках городян. Коли в гості до чернівчанина приїжджає теща з приміського села, то якось не помітно, поволі, через два-три дні всі ніби опиняються в гостях у неї.
Городяни ніби продовжують любити своє місто. Але особливою любов’ю. В ній немає привітної чернівецької іронії або хоча б самоіронії! Вона, ця любов, якась суха, прагматична, не щира! В ній чернівчани часто густо переходять якісь неписані кордони, занадто оголяють її, зайве еротизують та деталізують, як на зльоті юних патологоанатомів! Забулися: не треба по Березовському складати думку про Жванецького!
Звісно, втручається оця хронічна вітчизняна криза. Це те, що показує - світле майбутнє вже в минулому. Тим більше, що чинна боротьба уряду з нею нагадує боротьбу мужика із вранішнім похміллям. На цьому тлі значна кількість людей страждають від дивної фобії – остраху невідкоркованої пляшки.
Тепер зовсім інші критерії якості життя. Твоє життя налаштовується, якщо ти переходиш з пакетиків «ліптон» на сам «ліптон». Сьогодні найдошкульніше ріжуть осколки власного щастя. Ніколи ще дорожні знаки не були так тісно пов’язані з грошовими. Тепер злочинцем може назвати лише суд, і то за великі гроші, а ідіотом – кожен. Нині зовсім інші прогнози. От подорожчало. А казали похолодає.
Парадокс часу: зойк «наші наших б’ють!». Такі ж парадокси зафіксовано й у місті. Скажімо, у водіїв чернівецьких маршруток права рука росте в бік салону. А ті городяни, які не змогли влаштуватися на роботу за кордон, влаштувалися на кордон.
Не дай нам Бог дожити до того часу, коли все буде так погано, як про це сьогодні пишуть газети та показує телебачення! Просто потрібно жити так, аби твої помилки відповідали твоєму віку.
Тому найголовніша прикмета теперішнього часу – вміння опинитися потрібним місцем в потрібний час…
Владимир Килинич
